       |
З історії тойтер’єра
Коріння російського тойтер’єру сягає далеко в стару Англію, де формувалися породи, які пізніше отримали назву - тер’єри (від лат. terra - земля). Їх основною задачею в ті далекі часи було винищення дрібних нірних тварин, щурів і мишей, носіїв різних інфекційних захворювань, через які спалахували жахливі смертоносні епідемії. Одним з кращих у цій справі був манчестерський чорно-підпалий тер’єр. Це була невелика собака, котра у майбутньому дала життя кільком дуже відомим і популярним сьогодні породам. Але час ішов, змінювалися умови життя людини, вона навчилася боротися з багатьма дуже серйозними хворобами і поступово потреба в знищенні гризунів за допомогою собак перестала бути стимулом для розведення тер’єрів-щуроловів. Однак у європейської знаті з’явилася нова мода: жоден «пристойний» дім ніяк не міг обходитися без так званих «салонних» собак, котрих через малі розміри можна було б брати з собою на різні світські раути, в поїздки, і з’являтися з ними при королівському дворі. Так на світ з’явився більш дрібний різновид манчестерського чорно-підпалого тер’єра - малий манчестерський тер’єр (пізніше - англійський той-тер’єр).
Мода на маленьких песиків не обійшла і дореволюційну Росію. Тут швидко підхватили моду на салонних песиків, їх стали у великій кількості завозити з-за кордону. Серед них англійський той-тер’єр мав велику популярність. За даними тих років собаки цієї породи становили близько третини всіх кімнатних собак. Жовтнева революція, а потім Друга світова війна перевернули не тільки хід світової історії, але й глибоко зачепили світову й радянську кінологію. В СРСР тих років загалом розводили службові породи, яких потребувало народне господарство країни. Це німецька вівчарка, ротвейлер, східноєвропейська і кавказька вівчарки. І лише невелика жменька ентузіастів-кінологів вже після війни (в середині 50-х) прагнула зберегти і відтворити той-тер’єра, залучаючи до племінного розведення небагато собак, що залишилися, часто з втраченими родоводом. Їх робота принесла плоди, поголів’я собак збільшилося, і в 60-ті роки було прийнято перший стандарт, котрий, як виявилося, був далекий від стандарту англійського той-тер’єра. Радянський Союз тоді жив за «залізною завісою», йшла «холодна» війна. Тому неможливо було отримати інформацію про стан породи на її батьківщині - в Англії, не було можливості обмінюватися племінним матеріалом, і тойтер’єри, що розводилися в нашій країні, стали кардинально відрізнятися від своїх британських родичів. В Москві постійно виникали невеликі центри розведення тойтер’єрів з уцілілих або привезених вояками екземплярів. Ці собачки-трофеї, підібрані радянськими солдатами на руїнах післявоєнних німецьких міст, склали пари вцілілим місцевим тоям. Так, в результаті кропіткої селекції і суворого відбору вдалося відновити породу, яка практично зникла.
Роботу по відновленню породи в Москві очолила М.А.Ландау. Завдяки їй вже в 1960 році на Всеросійській виставці собак всіх порід було зареєстровано 77 гладкошерстих тойтер’єрів. А ще раніше, в 1957 році, в у приплоді від двох собак, в однієї з яких була трохи подовжена шерсть, народився песик, у котрого з віком відросли довгі кисті на вушках і кінцівках. Його назвали Чіккі. Виріс дуже красивий ефектний собачка, чий вигляд привернув увагу кінологів, що працювали над породою. Було прийнято рішення закріпити отримані зовнішні дані при в’язках Чіккі з іншими суками, котрі теж мали подовжену шерсть. Так на світ з’явився довгошерстий тойтер’єр, котрий став називатися московським.
І звичайно ж, не можна не сказати про той внесок, який зробила в розвиток породи Євгенія Фомівна Жарова, котра в 60-ті роки в Москві активно працювала над покращенням і розвитком московського тойтер’єра. Її по праву можна назвати одним з головних авторитетів у розведенні породи.
Серйозним випробуванням для породи стали роки «перестройки» - в країну після відкриття кордонів ринув великий потік нових порід, у тому числі декоративних – йоркширські тер’єри, чіхуахуа, мопси, французькі бульдоги, котрі попросту витіснили вітчизняних крихіток - вони, можна сказати, знову щезли з виставкових рингів, їх популярність катастрофічно впала, і порода опинилася на межі зникнення. Останні, часто вже дуже старенькі і товстенькі собачки, ниділи поряд зі своїми літніми інтелігентними господинями, проводячи час на лавочках коло під’їздів «хрущовок» і «сталінок», а також на повільних прогулянках у найближчих сквериках. Але все проходить, і сьогодні порода знову запитувана, вже не потрібно боятися за її долю, популярність російських тойтер’єрів зростає у всьому світі. Окрім Росії, їх популяції є в багатьох країнах не тільки колишнього СРСР (Україна, Білорусь, Грузія, республіки колишньої радянської Прибалтики), але й в інших країнах, і на інших континентах - Фінляндії, Угорщині, Німеччині, Канаді, США, Японії.
|
|
Тойтер’єр в Україні
Історія розвитку породи російський тойтер’єр в Україні тісно пов’язана з країною їх походження Росією, звідки і було завезено перших плідників. Центрами розведення стали Київ: розплідники «Тірарцтхаус» (вл. С.Єлісєєва), «Бісер Києва» (вл. А.Вихор), «Квітка Любові» (вл. Л.Погрібна). В Одесі розплідник «Девід Стар» (вл. Н.Семеннікова), у Донецьку розплідник «Чорний бріліант» (вл. А.Єфанова), в Черкасах розплідник «Солнєчний Властілін» (вл. В.Ткаченко). Як і в Росії, спочатку розведення було більшою мірою стихійним, і ґрунтувалося на застарілих кровях. Але згодом зростаючий попит на собак виставкової якості викликав ввезення нових високоякісних плідників. З гладкошерстих особин одним з перших з Москви у 1998 році був привезений коричнево-підпалий пес Властілін Авдєй Орхідея Москви, вл. В. Ткаченко. Його батьками були б. Тимур (вл. Г. Бако), і м. Кітті (вл. Паніна). Авдєй відіграв велику роль в популяризації і розвитку нового сучасного типу тойтер’єрів в Україні (4 САСIВ, 9 САС, 7 ВОВ, Чемпіон України). Він став основним плідником не тільки в розпліднику «Солнєчний Властілін», його діти сьогодні живуть в багатьох інших розплідниках, і до цих пір його ім’я можна зустріти в родоводах багатьох професійних заводів і розплідників тойтер’єрів. Опісля в Україну були привезені з Білорусі Грація О’Шарле (вл. А. Вихор), Пупсик О’Шарле (вл. В. Ткаченко), Тіп-Топ (вл. Л. Погрібна). З довгошерстих особин слід згадати Бусинку з Армії Любові і Звьоздний Дождь Фауста (вл. А. Вихор), Дамський Каприз Ірис (вл. В. Пергаменщик). Ще однією важливою подією в історії породи стало відкриття в Москві у червні 1996 р. Національного тойтер’єр клубу під головуванням В.Л.Новікова. І насамкінець, 22 лютого 2000 року було затверджено новий стандарт, що об’єднав гладкошерстий і довгошерстий типи в одну породу. Завдяки зусиллям Національного тойтер’єр клубу і особисто зусиллям його голови, в липні 2006 року на засіданні племінної комісії FCI було прийнято рішення про визнання породи, а з її назви щезло слово «тер’єр». Сучасна назва породи «Російський Той» (англ. Russian toy-dog). Породу було віднесено до 9 групи «Декоративні породи». Цей день по праву можна вважати новим днем народження російського тоя, вже не як породної групи з додаткового списку, а справжньої породи!
Опис породи
Тойтер’єр - це рідкісний випадок, коли назва породи так повно характеризує її. З англійської "Toy" - іграшка. Тобто, тойтер’єр - це іграшковий тер’єр. Це зовсім крихітна собачка зі стоячими вушками на маленькій голівці. Враження доповнюють високі ніжки і хвостик, що смішно стирчить.
Порода тойтер’єр буває двох різновидів - гладкошерстого и довгошерстого.
Російський тойтер’єр - порода абсолютно самобутня, не схожа на жодну іншу. Серед предків нинішніх тойтер’єрів можна знайти і трофейних крихіток без родоводу, і граційних аристократів з дворянських сімейств.
Собаки декоративних порід - особливо тої (порода екстремально малого розміру) - ще при первинній селекції вирощувалася не для утилітарних цілей. Їм призначено було прикрашати багаті вітальні і салони світських дам, підкреслюючи розкіш своїх хазяїв. Їх рідко відпускали з рук, зустрічали з ними гостей, проводили довгі вечори за чаюванням, традиційним на Британських островах і в Росії. Таких собак заводили як домашніх улюбленців і хазяйських пестунчиків. Саме завдяки тому, що тої протягом більше ста років як губка всотували в себе любов хазяїв, і склалася порода собак, що безмежно закохані в своїх хазяїв, порода, безмежно віддана і настільки ж безмежно даруюча любов.
Витяги з стандарту:
| Загальний вигляд | Маленька, елегантна собака, рухлива, високонога, з тонким кістяком і сухою мускулатурою. Статевий тип морфологічно виражений слабо, однак яскраво помітний у поведінці. |
| Важливі пропорції | Формат квадратний. Висота у лікті трохи більша половини висоти у холці. Грудина досить глибока. |
| Поведінка | Активна, дуже життєрадісна, не боягузлива і не злоблива. |
| Рухи | Вільні, прямолінійні, швидкі. Силует собаки мало відрізняється в статиці і русі. |
| Шерстний покрив | Існує два різновиди: гладкошерстий і довгошерстий. Гладкошерстий: шерсть коротка, щільно прилягає, блискуча, без підшерстку і без залисин. |
| Забарвлення | Чорно-підпалий, коричнево-підпалий, блакитно-підпалий, а також рудий будь-якого відтінку з чорнотою або коричневим нальотом, або без них. При будь-якому забарвленні кращими є більш насичені тони. |
| Висота в холці | Пси і суки: 20-28 см. |
| Вага | Пси і суки: до 3 кг. |
Російського тоя цілком можна розглядати і як іміджеву породу. Собак кімнатних порід ще століття назад тримали багаті сім’ї. Вони були своєрідною ознакою належності до аристократичного стану. Це твердження справедливе і сьогодні. Ні для кого не секрет, що в сучасному кінологічному світі популярність порід визначається таким банальним явищем, як мода. У колах богеми і політиків сьогоднішнього дня російські тої здобули величезну популярність. Серед багатьох сучасних зірок вважається вельми престижним завести подібного члена сім’ї.
І, звичайно ж, слід зауважити чудовий контакт, котрий тої вміють налагодити з дітьми, але це скоріше дружба на рівних. Таку собачку неважко вивести на прогулянку майбутньому маленькому кінологу, а батькам не страшно буде залишити свого малюка в такій компанії, адже песик стане розважати дитину, але ніколи не зробить їй шкоди.
Той-тер’єр, російський той, тойтер’єр - як правильно?
З моменту завезення в Росію, і до середини ХХ століття ця порода найчастіше називалася просто тойтер’єр, оскільки швидко забулися назви тих порід, завезених в стару Росію, котрі лягли в основу породи - англійський той-тер’єр, чіхуахуа, карликовий пінчер та інші. Дефіс між "Той" і "тер’єр" (той-тер’єр) то з’являвся, то зникав в різних варіантах написання.
Після Першої світової війни в Москві почалося активне відродження породи, з’явилися перші довгошерсті особини, і порода розділилася на російського той-тер’єра (гладкий тип шерсті) і московського той-тер’єра (довгошерстого).
Наприкінці 90-х років ХХ століття стало зрозуміло, що прийшов час допрацьовувати старий стандарт, і створювати новий, котрий після довгого обговорення і був прийнятий у 2000 році. В новому стандарті порода об’єдналася під загальною назвою російський той-тер’єр гладкошерстий і довгошерстий.
Завдяки зусиллям Національного той-тер’єр клубу під керівництвом В.Л.Новікова на засіданні племінної комісії FCI 21.07.2006 р. було прийнято рішення про визнання породи і зникло слово "тер’єр" в її назві, тобто порода стала називатися Російський той (Russian toy-dog - англійською). Породу було віднесено до 9 групи по класифікації FCI - "Декоративні породи".
Я вже багато років працюю з цією породою, і мені подобається по-старому (або, якщо хочете, за звичкою) називати своїх вихованців тойтер’єр, як моя улюблена порода до цих пір зазначена у більшості словників і довідників. Так само я назвала і головну сторінку мого сайту.
